Оленка Северенчук

Закінчила у 2009 році факультет германської філології і отримала диплом за спеціальністю «Мова та література (англійська), здобула кваліфікацію магістра філології, викладача англійської мови і зарубіжної літератури.

Працює в громадській спілці «Освіторія», лідерка напрямку навчання, розвитку і натхнення вчителів, організаторка премії Global Teacher Prize Ukraine

Досі яскраво пам’ятаю, як в липні 2004-го йшла від станції метро «Республіканський стадіон» (тоді вона називалася саме так), в часи відсутності GPS і смартфонів, рахувала кількість перехресть і уявляла, як має виглядати той омріяний унівєр. У помаранчевій футболці з написом “Cool Girl” і короткій джинсовій спідниці J Повна амбіцій. Писати диктант. У величезній бібліотеці центрального корпусу. А потім складати усний іспит з англійської. До ЗНО було ще довго, тому ми складали іспити, а потім до ночі чекали результатів, які вивішували на склі так, щоб усе було видно з вулиці. Так, о 22.00 якогось зі спекотних літніх днів, мало не заснувши на дорожній сумці, я довідалася, що вступила! Ну і понеслося: гуртожиток і нові друзі (більшість з яких, до речі, лишилися друзями на все життя), курс фонетики, дзеркало і здивовані погляди пасажирів метро, коли ти відчайдушно намагаєшся правильно встромити язика між передніми зубами, правильно просичати і позбутися нарешті свого неправильного провінційного “th” J, захопливі лекції з антички з колоритним Дабо, юніти щодва тижні, самостійні роботи із зарубіжки, які виривали мозок, тому що потрібно було забути, як тебе вчили аналізувати твори у школі, і почати працювати звивинами активніше і креативити, а не шаблонізувати… Словом, викликів було чимало і часом здавалося, що все, сил більше немає! Сказати, що було складно – нічого не сказати. Але разом із тим захопливо настільки, що вже на початку 2-го курсу я точно знала, що освіта – те, чим я не просто хочу, а точно буду займатися. Тому у 18 років пішла викладати англійську дорослим, бігла щодня після пар на 16.00 на роботу, поверталася о 23.00, до 3-ї ночі готувалася до пар, о 6-й підйом і так по колу 4 наступні роки. Але саме це поєднання навчання і роботи дозволило довести мову якщо не досконалості (бо вчимося ми все життя), то принаймні до дуже-дуже високого рівня. Тому моя порада всім – починайте працювати якомога раніше! Це відкриває безліч можливостей і знайомств, які допомагають рухатися далі. А ще дає фінансову незалежність. Другокурсницею я мала більшу заробітну плату, аніж мої мама і тато разом. Шукати роботу після закінчення університету запізно!

У 22 я стала методисткою найбільшої мережі шкіл англійської мови, у 23 – HR-ом, а оскільки досвід вчителя та HR-а є досить унікальним (тому що великих освітніх проектів в Україні досі мало, а 10 років тому їх фактично не було), у 27 мені випала надзвичайна нагода долучитися до неймовірної команди ідеологів і натхненників найбільшої і найпотужнішої на сьогодні приватної школи – Новопечерської. Це надзвичайний освітній досвід і найбільші виклики, які переді мною стояли. Наприклад, за 4 місяці знайти команду з 200-сот учителів, надихнути їх, допомогти по-іншому подивитися на дитину 21-го сторіччя та її потреби, повірити у власні сили… А в майбутньому очолити цілий напрямок натхнення, навчання та розвитку освітян у громадській спілці «Освіторія», реалізувати проекти хабу для вчителів, не побоятися привезти з Дубай в Україну нобелівську премію для вчителів Global Teacher Prize, призовий фонд якої – 1,000,000$, а місія – підняття престижу й популяризація  професії. І я неймовірно пишаюся тим, що минулого року нам вдалося змінити на краще думку кожного 6-го українця щодо важливості професії вчителя!

Робота у сфері освіти і вільне володіння англійською дозволяє подорожувати світом і вивчати освітні системи різних країн. Так, лише за останні 2 роки з освітніми десантами я побувала в Канаді, Великій Британії, Нідерландах, Фінляндії, Естонії і Дубай. Це дозволяє дивитися на викладання з різних сторін і привозити в Україну найкращі світові практики. І я точно можу сказати, що сьогодні сфера освіти є однією з найперспективніших, проте їй гостро бракує гарних професіоналів. Наприклад, ми можемо 3-4 місяці шукати на високу заробітну плату вчителя, тренера, освітнього редактора або спеціаліста з освітнього маркетингу. І я щиро рада, що майже 15 років тому  зробила вибір на користь КНЛУ, тому що саме тут я навчилася ставити перед собою цілі і досягати їх, працювати в команді, проявляти креативність, системно мислити, помилятися і не боятися помилок і ще багато-багато чого. І що саме тут я зустріла викладачів, які зуміли запалити і закохати мене в мови і в освіту!